Двадцята річниця, сидимо з чоловіком у ресторані.

Посеред закуски я зняла під столом туфлю й поставила ногу чоловікові на коліно. Потім вище. А сама розповідала про сестру й спокійно їла салат.

Він читав меню хвилин п'ять. На головній страві вже не їв, сидів рівно й дивився на мене так, як не дивився, здається, з першого року.

Офіціант: «Бажаєте десерт?» Чоловік: «Рахунок. Швидко».

Додому ми пішли пішки, бо недалеко, і він так поспішав, що я ледь встигала на підборах. У ліфті поцілував, як цілують у двадцять. До спальні не дійшли: застібка сукні не піддавалась, він лаявся, я сміялась, а потім ми обоє замовкли. На тумбі для взуття, яку купили двадцять років тому.

Зранку син спитав, як відсвяткували. «Повечеряли», — сказала я. Чоловік на тлі закашлявся.