Я завжди вважав примірочні найнуднішим місцем у торговому центрі. Довелося переглянути.

Субота, натовп. Дружина кличе з-за шторки: «Зайди, оціни». Усередині стоїть спиною, сукня розстебнута до попереку. «Застебни». Я беру блискавку, а вона перехоплює мою руку й веде не вгору, а вниз. Обличчя в дзеркалі абсолютно невинне. Злочинці зазвичай так і виглядають.

За шторкою, за пів метра, мама вмовляє доньку взяти джинси.

Усе відбувалось у повній тиші. Моя рука під сукнею, її спина притиснута до мене, її долоня на моїй — показує, куди і як. Вона кусала губу й дивилась мені в очі через дзеркало. Коли здригнулася, вчепилась у вішалку так, що гачок дзенькнув об підлогу. За шторкою на секунду стихло.

«Беремо», — сказала вона консультантці. Сукня коштувала як мій річний бюджет на каву.