Вона сказала лягти й закрити очі. Ліг.

Чую — ходить кімнатою. Щось ставить на стіл. Тиша. Довга.

«Чекай». Звідкись збоку. Не знаю, де вона. Не знаю, чи дивиться.

Потім дихання біля вуха. Без дотику. Вона вела обличчям у сантиметрі від шкіри. Шия. Груди. Живіт. Нижче. Тільки тепло. Мене трусило, як пацана. А мені тридцять чотири.

Перший дотик — губи. Там, де найменше чекав. Я сіпнувся, вона притиснула: «Лежи». Губи, язик, пауза. Знову. Потім узяла мене в руку і просто тримала. Я лаявся крізь зуби, вона сміялась. Коли нарешті сіла на мене, я вже нічого не тямив. Довго не протримався. Вона сказала: «Нічого, в нас уся ніч».